Ми не одразу знайшли один одного. Довелося до тебе спробувати ще двох.

Перший був дешевим карематом, на якому і у "собаці вниз" важко було встояти, не кажучи вже про повноцінну практику. 

Другий - вже трошки кращий, але "не фонтан". Ростягувався разом з ногами в хануманасані, допоки не порвався.

Тебе я довго шукала, читала опис, обирала... 

З поміж десятка інших  ти знайшовся. Не за всі гроші світу, середній бюджетний варіант хорошої німецької якості.

Очі світилися, і у них відображався ти, помаранчевий, як улюблений фрукт. Не лякало те, що ти маркий, обирала колір радості.

З тих пір ти супрорводжуєш мене усюди, ми стали найкращими друзями.

Ти - свідок мого успіху і моїх поразок.

Ти ввібрав усі краплини поту за роки практики. 

Ти відвідав безліч залів, фестивалів, курсів, конференцій, студій.

Ти знайомий з усіма великими  вчителями, з яким знайома я. 

Я "зі скрипом"  пускаю когось, навіть найближчого, на твою поверхню. Ти - лише мій, єдиний і неповторний. 

Навіть якщо ти дуже ображаєшся, що я тебе не беру з собою. І з роками перевірено: якщо я залишаю тебе у студії, наступної запланованої практики не буде. Тому сформувалася гарна звичка: всюди брати з собою Килимок.  Хто зна, раптом по дорозі буде підходяща галявина для практики ;)

Ти комфортно почуваєшся у різних чохлах, рюкзаках, сумках, на задньому сидінні авто, у тролейбусах, трамваях, маршрутках,  вагонах метро, потягів, у літаках...

Але найкраще нам у ті моменти, коли ми разом.  Коли ти чуєш моє сповільнене дихання, а я відчуваю на шкірі твій дотик і починаю практикувати.  

У таку мить "нехай весь світ зачекає". Є лише ти, я і наша спільна практика. Долоні міцно дотикаються до твоєї приємної структури, стопи надійно зчеплені з твоєю поверхнею. У тобі я відчуваю стійку опору і силу. 

Бо тут, на Килимку - територія моєї свободи. Через кропітку практику, нестерпну розтяжку, попри всі бажання зійти, вийти з асани, впасти знесилено...- наступає звільнення.

Тіло реагує на зміни, відходять страхи, біль, жалість до себе, і ти нарешті починаєш відчувати себе, справжню. І приходять відповіді на запитання, які зараз здаються не такими вже і важливими. Зникають тривоги і думки, які забирали так багато сил. І єдиною спокусою є - продовжувати, не зупинятися, дозолити собі насолодитися цією миттю...

Наступає довгоочікуване полегшення. Стан спокою. Стан відновлення. Пауза, яка може тривати вічно. Час сповільнюється і зупиняється. І ти фіксуєш нашу мить, мить тріумфу і радості, мить насолоди. Ти розділяєш її зі мною. Я загортаю тебе у рулон, і ми з радістю чекаємо наступного нашого єднання.

P.S. Я часто бачу нові, привабливі, яскраві килимки, але ти залишаєшся єдиним, з ким я хочу продовжувати свою практику. Дякую за якість, перевірену часом.

Олександра Кардач

Фронтвумен ADHOyoga, Київ