Досьє:

Євген Танковський - майстер йоги, цілитель, біоенергетик, співзасновник Київської йога-студії. З 18.11.2008-19.11.2017 пройшов поодинокий ламський закритий медитаційний 9-річний ретрит в традиції лінії передачі “Chokling Tersar” в передгір’ї Гімалаїв на горі Шивапурі у Непалі. (*Ретрит - так буддисти називають усамітнення з метою пізнання своєї істинної природи).

У рамках UkrYogi Education Євген люб'язно погодився дати відверте інтерв’ю для наших читачів.

- Як Ви прийшли в йогу?

- В йогу я прийшов після школи. Навчався в Запорізькому Машинобудівному Інституті на електротехнічному факультеті. Займався спортом (майстер спорту з плавання). Не було жодного розуміння, куди іти далі. Вирішив так, як батько - здобути спеціальність “Електро-технічні машини”. Пішов лише для того, щоб зрозуміти, що це не моє, що я таки гуманітарій. Єдине, що мені дало це навчання, - бібліотечні завали, де я розкопав йогу. Я не знаю як туди у 87 році потрапила ця література. Почав вивчати йогу по книгах. Потім з’явилися передруківки, роздруківки, де були картинки типу “нога за головою”. Без пояснень. Раз - в падмасані. А ти так дивишся: і як він це робить? Але налаштовуєшся і потім включаєшся і йде резонанс. Так практика поступово увійшла у моє життя. Разом з спецназом. Потім спецназ відійшов і залишилась лише йога.

- Хто був вашим учителем?

- Я вчився у різних викладачів, але є основні вчителі з великої літери. Ті, які дали мені розуміння що таке йога, стан пробудженої свідомості, як практикувати відкрите пробуджене сприйняття, як досягти звільнення і як до цього приводити всіх живих істот. Тому що йога тіла - це йога тіла. Цьому досить легко навчитись, маючи якусь книжку, відео і дзеркало. Я і досі не розумію, для чого людям потрібні групові заняття, тому що це достатньо просто. Витягнути ніжку туди, голову туди, плечі опустити тощо. Грамотна інтелігентна людина здатна сама з цим розібратися. Ну або сходити на декілька занять. Працювати з біоенергетикою вже трошки складніше. А от робота зі свідомістю - це щось потойбічне.

Тому основні 4 учителі, які познайомили мене з переживаннями моєї основної природи: Чок'ї Ньїма Рінпоче - перший, і ще троє, які приходили до мене в безлюдному ретриті та практикували: Цікей Чоклінг Рінпоче, Друбванг Цокн'ї Рінпоче, Пакчок Рінпоче. А так ми можемо вважати вчителем будь-яку людину, яка трапляється на нашому шляху. Вчитель фізкультури - це теж вчитель, і дружина - теж вчитель, і діти - теж наші вчителі.

- Медитація: з чого почати?

- Найпростіший шлях - частіше виїжджати на природу. Всі люди знають: природа лікує. Чому? Бо ми виїжджаємо на природу, а там - простір. Бо ми зі своїх цеглинок багатоповерхових вибралися, а там відкритість, там обширність, там абсолютно інша перспектива і наше сприйняття природним способом розширюється. Це воно і є: відкрите пробуджене сприйняття, сприйняття, в якому є простір. 

Тому частіше вибирайтеся на природу! Лікуватися потрібно, повертаючись до своєї природи, до природи своєї свідомості.

Ще один момент: живий вогонь. Він лікує. Він повертає нас до переживань своєї природи. Усі люблять дивитися на вогонь, бо ми не можемо концентруватись на якомусь одному з язиків полум’я, а починаємо їх усі сприймати одночасно. А це вже і є стан пробудженого сприйняття, ми відпочиваємо.

- Чому Ви прийняли рішення піти в ретрит?

- Так склалося. Результатом були минулі життя. Я займався практиками реінкарнації. Є такі техніки, де ми згадуємо свої минулі життя, об’єднуємо свідомість. А є дещо у наших вчителів: на певному етапі практики відбувається розархівація даних із минулого життя.

З різних причин я пішов у ретрит. Хоча спочатку це був як жарт. Моя дружина на той момент захотіла навчатися в Катманду, вивчати буддійську філософію, практикувати тибетську мову. 

Я не лінгвіст. У мене таких здібностей немає і я пожартував: поки ти будеш 3 роки навчатися, я піду посиджу 3 роки в ретриті. Але якби я раніше не практикував, якби у мене не було резонансу з моїм вчителем, традиціями, нічого б цього не сталося. Завжди в силу взаємозалежних причин все відбувається.

- 9 років - це вагома частина життя. Невже цей стан настільки класний? Чи варто було йти на таку жертву?

- Воно того варте. Навіть 1 день в ретриті - це величезне благо. Скажу чесно: я пройшов різні стани в ретриті. Не всі вони були такими ВАУ. Були проблеми звичайно. Я не одразу звик знаходитися у цьому стані відкритості, сприйнятті, коли все легко, добре. Ця звичка формується достатньо довго. Я пройшов через багато що, але ні про що не шкодую. І, озираючись на свої минулі життя, те, що в цьому житті я пройшов такий ретрит, - це неймовірний досвід. Я б його ні на що не проміняв. Це найкраще, що я міг би зробити не лише в цьому житті, а й в порівнянні з усіма минулими. Я з задоволенням ділюся своїм досвідом. Мені хочеться підтримати, навчити, поділитись цією легкістю з нашими йогинями і йогами. Дати їм можливість займатися найвагомішим, найголовнішим серед своїх повсякденних справ. Займатися йога-тренінгом в стані відкритого пробудження - це реально круто. Тренувати одночасно тіло, енергетику, і звикати до відкритого пробудженого сприйняття.

- Як вплинув ретрит на ваші стосунки з сім’єю, друзями?

- Ну як. Після першого року ретриту мене покинула дружина. Коли я йшов у ретрит, у мене була кохана дружина, улюблена робота, улюблені учні, квартира, машина, мотоцикл. Повернувся - нічого з цього не було, але я ні про що не шкодую, бо я повернув своїй свідомості ось цю любов, це відкрите сприйняття, переживання. Тому звичайно воно того варто. А те, що так сталося, це нормально - всі ми люди.

Я безмежно вдячний своїй колишній дружині. Вона мені дуже допомагала, дуже підтримувала і жодних образ немає. По-перше, це мені дало стільки палива для практики. От уявіть: ви сидите в ретрит і тут, бац, дружина, яку ви сильно кохаєте, ставить вас перед фактом. У вашій свідомості лише така проблема. А ви в усамітненому ретриті. Уявіть такі переживання. Вони посилюються, а у вас немає жодного виходу, окрім звільнення вашої свідомості від цих переживань. Тому я отримав стільки палива для практики. Це мені так допомогло, що врешті решт на що тут жалітися. Це була велика допомога. Вона мені допомогла так, як ніхто інших не допоміг. За це на руках потрібно носити. Це просто клас! 

А ми коли зіштовхуємося з такими проблемами: нудимо, плачемо. “За що мені таке, що мені тепер робити? Я ж хороший!”. 

Все що з нами трапляється, це можливість духовно розвиватися, спираючись на такі проблеми. Тому що коли все класно - розвитку немає. Тому ви не бідкайтесь, коли раптом щось таке несподіване “прилітає”, а використовуйте це для практики. Це змінює нас, робить нас більш розвинутими. Це дає нам можливість далі практикувати, підійти до головних практик, які звільняють. Тому що пробуєш психологію, звертаєшся до психотерапевта - не допомагає. Бо всі ці наші переживання залишаються з нами, вони нікуди не діваються. І врешті-решт з’являється стан, який допомагає вирішити всі проблеми, в тому числі проблеми життя і смерті. 

Однак я пішов у практику не через наявність якихось проблем, а через бажання заглибитися. Йога тіла, - ну ок, спеціаліст, йога біоенергетики - добре, взяв і цю вершину, йога свідомості - це вже цікавіше, глибше. І, звичайно, треба звертатися до спеціалістів. Реалізовані майстри - вони серед нас. За ними стоїть традиція, лінія передачі, багато реалізованих майстрів. І треба дійсно вчитись не відкладати, а користуватись такою можливістю.

Ми ще довго говорили про рівновагу, про повернення з ретриту, майбутні плани Євгена.

Але це вже в наступній публікації